Наша Спільна Коляда – допомога українцям Боснії

На самий Йордан, в неділю 19 січня, відбулася уже традиційна Спільна Коляда українців вихідців з країн колишньої Югославії.  Організатором, як і кожного року було Канадське Об’єднання Українців Колишньої Югославії.

Кожного року ми збираємося у цей Різдвяний час, щоб покоштувати ще раз Різдвяних страв і щоб разом поколядувати.  В цей спосіб ми зберігаємо стародавні українські традиції, які зберігали і наші предки у Боснії.

Але, цього року наша Спільна Коляда мала і інший вимір.  Ми довідалися, що у Боснії почала займатися благодйною діяльністю сестра Анастазія Пітка, ЧСВВ.  Вона тепер проживає у Прняворі де і старається допомогти нашим стареньким братам і сестравм, які ще там живуть і не мають нікого, хто їм допоміг би.

Недавно наша організація вирішила вислати до сестри Анастасії 500 дол. щоб організувала яку небудь допомогу для наших людей.  І ось, сестра Анастазія вислала такого листа до КОУКЮ:

Христос раждається!

Дорогі українці колишньої Югославії!

Хочу з Вами поділитись радощами, які ми дожили в Боснії під час Різдвяних свят. Уже пару років назад взялися ми за Різдво приготовляти вертеп, який показуємо по наших парафіях у Боснії. Ми бачимо, що це приносить велику радість нашим людям, які є досить осамітнені на цих теренах. Того року був Вертеп ще багатший! Цьому посприяли вислані Вами кошти, зібрані від наших українців з бувшої Югославії з Канади, які ми в більшості використали на дарунки дітям. І тим, які брали участь у програмі, і тим, які були присутніми і колядували. І старшим, бо радо люблять отримати пакуночок за когось свого – внука чи внучки...

Слава Богу, погода була дуже гарна, і ми могли без проблем ще пооб’їжджати наших бідних і стареньких, хворих і немічних і їм теж заколядувати. Дарунками за Ваші кошти, які ми і їм поділили, тішилися, як малі діти! Треба було бачити ту радість і сльози в очах стареньких і немічних, які лише на той спосіб могли відчути різдвяну радість.

Дорогі мої Добродії! Хочу ще раз подякувати за Вашу доброту і щедрість. Нехай Господь сторицею винагородить і нехай благословить Вас і всіх дорогих українців з колишньої Югославії своїми щедрими дарами.

                                                     Вдячна с. Анастазія Пітка ЧСВВ

Отож, ми вирішили продовжити нашу допомогу і зорганізувати збірку під час нашої Спільної Коляди.  Наші члени відгукнулися у дуже гарному числі і насправду показали правдиву християнську любов і жертвенність.  Пожертв назбиралося на суму 1,774.00 дол.  У найскоріший час ці гроші будуть передані сетрі Анастазії, щоб вона і надалі могла продовжити свою добродійну працю з нашинм народом.

Висловлюємо щиру подяку Михайлу Суканіці, який дав ідею на цю акцію, і також приготовив харчі.  Дякуємо парафії Святого Духа у Гамілтоні, які нам дали можливість відбути це свято у їхній залі.

Дякуємо учасникам програми а особливо нашим молодим музикантам, Марії і Олександрові Войтович, Софійці Гуцман, та Ларисі і Анастасії Гемон.

Дякуємо усім жертводавцям, які так щиро відгукнулися на наш заклик, і показалися небайдужими до наших братів і сестер у Боснії.  Список жертводавців такий:
1. Марія і Славко Бек
2. Христина Вінтоняк
3. Наталя і Стефан Солоненка
4. Ганя і Володимир Брелак
5. Люба і Михайло Ляхович
6. Таня і Никола Причепа
7. Петро Гуцал
8. Хафіза і Стефан Гуцал
9. Даница і Владислав Ляшкевич
10. Віра і Петро Писанюк
11. о. Іван Труш
12. Аня і Михайло Гуцман
13. Ванда і Павло Войтович
14. Маруся і Михайло Сем'янів
15. Галя і Володимир Семчишин
16. Анна Мацрута
17. Славіца і Славко Глигорић
18. Наташа і Іван Гемон
19. Анђа і Петро Гемон
20. Марія Райц
21. Стефан Гемон
22. Марійка і Борис Гемон
23. Надя і Богдан Гемон
24. Соня Ткач
25. Шелемба Славка
26. Славица і Михайло Суканица
27. Татяна Лепка
28. Реґіна і Франко Лепкий
29. Александар Щерба


Ще раз сердечно дякуємо.

І на кінець дякуємо Управі КОУКЮ, яка зорганізувала це свято.

20 років в Канаді

Торонтська громада українців з кол. Югославії відзначила свій ювілей

У суботу 16 листопада 2013 року відбулоса небуденне свято - українці з країн колишньої Югославії відзначили 20-річний ювілей свого перебування у країні кленового листка.  20 років тому, в наслідок міжетнічної війни, яка вибухнула на просторах колишньої Югославії, багато українців були змушені покинути свої доми.  У пошуках притулку для себе і своїх родин, багато українців опинилося в біженецьких таборах Австрії, Німеччини, Угорщини.  Найбільша група опинилася в Австрії, в біженецькому таборі Трайскірхен поблизу Відня.  Звідтам вони робили старання потрапити на постійне проживання до країн західного світу.  Вістка про них дійшла до української громади в Канаді, яка не залишилася байдужою до долі своїх братів і сестер на Балканах.  Різні громадські і церковні організації почали спонсорувати поодинокі родини.  Найбільш зусиль до цього доклала Суспільна Служба Українців Канади в Едмонтоні, та Торонті, як рівно ж і Імігтаційна Служба в Торонті.  Через їхні зусилля ці люди одержали право побуту в Канаді.  Перша і найбільша група перетнула кордон Канади в 1993 році.  Це був початок нової хвилі української іміграції з країн колишньої Югославії. Всі ці люди дуже скоро акліматизувалися до нового оточення, вивчили мову, подалися на навчання і стали повноцінними громадянами Канади.  Ті, які були самітні поодружувалися, почали народжуватися діти, і громада зростала.

В 2002 році засновано і офіційну організацію – Канадське Об’єднання Українців Колишньої Югославії.   Організація взяла на себе завдання працювати на добро громади, організовувати різні маніфестації розважального і культурно-освітнього характеру.  КОУКЮ також приєдналося до Конґресу Українців Канади, відділ Торонто, щоб у той спосіб приєднатися до ширшої української громади.

Управа КОУКЮ взялася до організації і цього ювілею.  Головою Організаційного Комітету іменовано члена Управи Олівера Лепкого.  У організаційному Комітеті були ще члени Управи Татяна Лепка, Михайло і Люба Ляхович, Михайло Гуцман, Михайло Суканіца, Татяна Причепа і Павло Войтович.  До організації вечора долучився і Стефан Зарванський.

Вечір відбувся у приміщенні Золотий Лев.   Зібралося гарне число гостей, друзів і приятелів.  Велика кількість дітей засвідчила, що наша громада росте.  Гостей привітали господар вечора Олівер Лепкий та голова КОУКЮ Татяня Лепка.  Слово взяв і колишні директор Іміграційної Служби Торонто Євген Дувалко.  Він привітав присутних з ювілеєм, наголосивши, що громада українців з кол. Югославії доказала свою життєздатність.

Спеціальним гостев вечора був о. Тарас Барщевський, уродженец Боснії, який під сучасну пору проживає у Львові і викладає на Українському Католицькому Університеті.  Він звернувся до присутніх зі словами пітримки, щоб і надалі витримали у своїх зусиллях у збереженні своєї ідентичности.

У мистецькій частині вечора виступили переважно діти, тих які 20 років тому прибули до Канади.  На фортеп’яні заграли Роксана,  Лідії та Ніколас Лепкі, як рівно ж і Домінік Михалішин.  На скрипках зіграв тріо у складі Лариса і Анастасія Гемон і Софійка Гуцман.  Чудово заспівала 4 річна Анґелина Михалішин.  З дорослих у програмі виступив тріо братів Гемон - Петро, Богдан і Стефан у супроводі на акордеоні Славка Бека. 

Відтак почалася забава, до якої пригравала відома оркестра Худі а Моцні, які теж в більшості є вихідці з кол. Югославії.  Вечір пройшов у дуже гарній і дружній атмосфері.

Спонсорами винагород, яких міг виграти кожний присутний були Подорожня агенція Bloor Travel, КОУКЮ, Оля Лаврів, Петро Гемон, Маруся і Богдан Семчишин та гурт Худі а Моцні.

 Після 20 років у Канаді, ми сміло можемо сказати, що ми зробили правильний вибір.  Канада приняла нас і дала нам можливість знову будувати своє життя і залишитися тими ким ми є.  За це ми є вдячні канадській державі, як рівно ж і українській громаді, яка нам допомогла тоді, коли на допомога була найбільш потрібна.

Диякон Михайло Ляхович

Слово о. Тараса Барщевського

Слава Ісусу Христу!

Понад сто років тому наші предки покинули свій рідний край у пошуках кращої долі для себе і своїх дітей і поселилися в різний час в різних місцевостях сьогоднішньої Боснії і Хорватії. Хоч, насправді і не виходячи за державні кордони Австро-угорської імперії, громадянами якої вони були і в рідному краю. Початки не були легкі і все що мали наші прадіди це були працьовиті руки і бажання кращого життя для своїх дітей і внуків. Водночас далеко і близько від рідного краю, в маленькій кількості, вони ризикували, щоб про них забули на Україні або щоб, відокремлені від світу, перетворитися в місцеву дичину. Що про них все ж таки трохи забули в Галичині може свідчити і той факт, що невеличкий огляд брата-василіянина Йосифа Гродського про українську еміграцію в Боснії “Положення українців-русинів у Боснії” з 1909 дещо, м’яко кажучи, заскочило львівську інтелігенцію, яка і не знала про таку велику кількість їхніх співвітчизників, яка вже майже 20 років тому покинули рідний край. А на нових землях треба отже було давати собі раду самим. Зокрема це три чинники, які відіграли основну роль у збереженні не тільки національної ідентичності, але я б сказав, і життя. У першу чергу це – сім’я. Велика сім’я, з багатьма дітьми, але водночас і сім’я, яка не ізолювалася від інших сімей, утворюючи таким чином першу сітку допомоги один одному, солідарності і підтримки. Велику роль в об’єднанні сімей в одну громаду відіграла Церква – другий чинник збереження нашої ідентичності. У часто дуже важкій матеріальній скруті Церква допомагала не тільки матеріально – як наприклад Митр. Андрей Шептицький, - але зокрема дала можливість не бути поглинутими і закопаними під порохом буденних проблем. Насправді будуючи храми і дбаючи про духовне, віддаючи не тільки лишнє, але дуже часто й кусок хліба з власних уст, наші батьки вже сповідували свою віру в добро і правду, в краще життя, якого жодні гаразди чи негаразди не можуть обмежити. І таким чином вони нас навчили дивитися не тільки собі під ноги, щоб не впасти, але й високо в небо, щоб могти бачити далеко вперед. Останнім, але не і менш важливим чинником у збереженні ідентичності, відіграла освіта. Зрештою в тому ж самому році, коли у Львові довідуються про існування українців у Боснії, в Прняварі відбулися установчі збори “Просвіти”. Підвалини існування були закладені. І саме вчасно. Бо вже через п’ять років розпочалася перша світова війна, після якої, нікуди не виїжджаючи наші предки вже опинилися в іншій державі – Королівстві сербів, хорватів і словенців, яке у 1929 вже стало Королівством Югославії. А відтак і друга світова війна, і нова держава – Соціалістична федеративна республіка Югославія. І так ми стали югославськими українцями! Було на жаль потрібно ще одної війни, щоб ми стали тим, ким є сьогодні: українцями з колишньої Югославії.

І так як понад сто років тому для наших предків, сьогодні перед нами виникають ті самі питання і ті самі виклики. У першу чергу бажання кращого життя. Але я б не сказав тільки бажання, тому що одного бажання не вистачає, щоб щось змінити. Потрібно і відваги. Відваги покинути щось до чого ми звикли, щось що навіть любимо і вирушити, навіть дуже часто, у невідоме, в незнане, дехто скаже “в непевне”. Але саме завдяки цій відвазі наших предків ми утворилися як окрема культурна, церковна, ба навіть політична і національна одиниця. Так, ми зберегли вишиванку і Шевченка, народні звичаї і мову, але створили і свої пісні, свою літературу, свою культуру. Велика більшість з нас належить до української греко-католицької церкви, але ми мали свою єпархію, ми тій же Церкві дали чотирьох блаженних, і багато єпископів і священиків. Ми називаємо себе українцями, бо ми ними є, але й сьогоднішня Україна без нас не була б тим, ким вона має бути. Можливо для когось ми і маленька капля у великому океані українства, але, незважаючи на все не перестаємо, я б так сказав, провокувати Україну, щоб вона не звела все українство до якогось закритого гетто і навчилася побачити і зрозуміти динаміку росту народу.

Можливо сьогоднішня річниця не навіює найкращі спомини, ба навіть навпаки нагадує нам страшну війну і трагедію нашого життя: смерті близьких і рідних, згарища, втечу і табори. Хоч з іншого боку каже нам і щось дуже позитивного: ми живі, ми вижили, ми сьогодні знову разом. Багато хто має нову хату, багато хто одружився і народив дітей. Одним словом, перед нами знову майбутнє! Нове і краще життя! Воно вже навіть не мрія чи ілюзія, а дійсність.

Залишається тільки одне: його зберегти і передати нашим нащадкам! Думаю, що саме задля цього такими важливими є і такі наші зустрічі, наші об’єднання, наші організації. Вони не тільки свідчать про те, що у нас спільне минуле, але і про те, що у нас спільне майбутнє!

Тому можливо слід вернутися і ще раз нагадати собі про ті цінності, які уберегли наших предків і нас збережуть. Отже, в першу чергу – сім’я. Підтримуймо одні одних у сім’ї, будьмо вірні одне одному, виховуймо дітей і шануймо батьків. Дружімо сім’ями! Зокрема між родиною, але і зі всіма тими сім’ями, з якими нас пов’язує спільне минуле, але і спільне теперішнє. Бережімо старі знайомства, але творімо і нові. Не забуваймо і про духовне, про те, що наше життя це не тільки робота і гроші. Церква не тільки зберегла нашу ідентичність але, я вірю, в багатьох випадках нас навчила бути і залишитися людьми, і то людьми з великої літери, в щасті і в добробуті, але зокрема в горі і стражданнях. Не забуваймо теж і про освіту. Не йдеться тільки про те, щоб дітей навчити української мови чи відправити в українську школу, але і самі візьмім книжку в руки! Прочитаймо не тільки якусь рубрику на кшталт “вісті з рідного краю” чи “з українських громад у світі” в Новій думці чи Віснику, але візьмім і справжню українську книжку в руки, чи то сучасних Ліну Костенку чи Василя Шкляра, чи може часами і призубитих Василя Барку чи Анатолія Дімарова. Зрештою не будьмо тільки спостерігачами української культури, але і її живими учасниками, її творцями.

Коли дивимося в минуле, це для того, щоб бачити дальше в майбутнє! І коли ми сьогодні дивимося на 20 років назад це не тому, щоб тужити за нашим минулим, але для того, щоб побудувати нові плани на нове майбутнє! Тож, як кажуть гуцули, “будьмо моцні, тримаймося купи, бо ми бігме того варті!”

Члени КОУКЮ відбули Спільну Коляду

У нашій громаді вихідців з колишньої Югославії вже стало традицією спільно святкувати Різдво Христове.  Цього року ми свярткували Спільну Коляду 27 січня.  Відбулося це святкування в залі цекви Св. Пророка Іллі в Брамптоні, що поблизу Торонта. Зібралося невелике число наших членів, але зате всі ми були раді стрінутися і спільно заколядувати.  З вертепом виступили Мирослав, Марянка і Христинка Причепи, а віншував Стефан Солоненка.  На гітарі супроводжував Михайло Ляхович.

Смачну вечерю приготували наші пані.  Після вечерї усі грімко заколядували,  так як колись у старому краю.

Ось декілька фотографій з цього свята.

 

 

 

 

 

 



У Торонті відбулася спільна коляда КОУКЮ

У неділю 22 січня 2012 р. у приміщеннях Суспільної Слижби водбулася вже друга за чергою традиційна Спільна Коляда Канадського Обєднання Українців Колушньої  Югославії.  Всі прибули у доброму настрої готові до коляди.  Жінки постаралися принести усе потрібне для смачної вечері.  Була кутя, вареники, голибці..

Вечір відкрили декляматори, які вінчували і складали побажання з приводу Різдва, Нового року та Йордану.  До них долучилися  молоді музиканти, які чидово на скрипках грали Різдвяні мелодії. На скрипках грали Лариса Гемон, Софійка Гуцман, Анастасія Гемон та Олександер Войтович а на фортепяні грали Роксана Лепка та Марія Войтович.

Після вечері прозвучали чудові українські колядки.  Кожний співав серцем, так як колись и дома співали і прославляли  народження Сина Божого.

Група співаків «Коломийка», Сремська Митровиця 1984 р.

Пропонуємо запис репетиції вокальної групи «Коломийка» зі Сремської Митровиці.  Запис зроблено в 1984 році родиною Душенько, які приїхали з Австралії відвідати старий край.  Члени групи з лівої сторони: Галина Кравець, Марія Ільчишин, Ярослава Басистюк, пок. Марія Сем'янів, пок. Марія Ляхович, пок. Василь Сем'янів, пок. Іван Тарадайка, невідомий, Йосиф Кравець, Ярослав Ільчишин.  Керівник Михайло Ляхович.

Вийшла друком книжка О. Румянцева про українців у Македонії

В 2010 році в Києві вишла друком праця д-р Олега Румянцева «Українці у Македонії - статті та інтерв'ю». Це чергова праця автора про українців, які проживають на теренах колишньої Югославії.   Нагадуємо, що в тому самому році вийшла його дисертація «Питання національної ідентичності русинів і українців Югославії».  В 2008 році, теж в Києві, опубліковано його працю «Галичина - Боснія -Воєводина, Українські переселенці з Галичини на території югославських народів в 1890-1990 роках».


Стислу інформацію про працю «Українці у Македонії» подає сам автор у передмові.  Тому подаємо її у цілості.

Передмова

У період навчання у Докторантурі Венеціанського університету Ка' Фоскарі мені вдалось здійснити декілька дослідницьких подорожей до Македонської Республіки. До цієї маленької південно-балканської держави мене привела зацікавленість українцями цього краю. Інформації про місцеву діаспору - про існування якої знають лише спеціально зацікавленні у цьому питанні люди - в мене було надзвичайно мало. Тому дослідження цієї громади розпочалось з перших встановлених з македонськими українцями контактів та продовжилось намаганням якомога більше розширити інформаційну базу. Дослідження були виконані в три етапи, з лютого по квітень 2007 року.

Перша подорож розпочалась на початку лютого. 7-го числа я прибув до Посольства України у Республіці Македонія, де вдалось познайомитись з представниками дипломатичної структури та з головою Громади українців Македонії ім. Л. Українки Іваном Сидоренком, з яким вже існував контакт завдяки Мирославу Гочаку, секретарю Національної Ради Українців Сербії (м. Новий Сад). Цього дня за посередництвом І. Сидоренка відбулись зустрічі з художником українського походження Олександром Ткаленко та з професором Університету «Климент Охридський» Чедо Цветановським. І. Сидоренко зробив широку презентацію Громади та ознайомив з документацією товариства.

  8-го лютого у Посольстві України запроваджено інтерв'ю з секретарем Громади ім. Л. Українки та перекладачем Вірою Чорний-Мешкова, яка розповіла про сучасну українську общину в Македонії. Там само відбулось знайомство з Трипуном Карапетровим, головою Товариства македонсько-української дружби та співпраці. Пізніше, за посередництвом І. Сидоренка, запроваджено зустріч з двома македонськими письменниками Томе Арсовським та Тамарою Арсовською-Гардовою; Т. Арсовський, автор книги базованої на документах біженців Білої міграції, ознайомив з відповідною документацією.

9-го лютого, в день від'їзду, здійснено декілька останніх зустрічей з представниками Посольства та з вже згаданими представниками української общини Македонії.

Друге повернення до столиці Македонської Республіки відбулось 1 березня 2007 року.

2-го числа у осередку Греко-католицької церкви у Скоп'є вдалось отримати контакти для організації візиту до українців на озері Дойран.

3-го березня відбулась зустріч з Консулом України у Республіці Македонія Олександром Бондаренком, який розповів про місцеву українську громаду та надав цінних для дослідження порад.

4-го березня в компанії О. Ткаленка вирушили зі Скоп'є до м. Гевгелія, звідки попрямували до м. Богданці, де нас чекав отець Тома Ангелов, священик місцевої греко-католицької парафії. Разом зі священиком ми поїхали у с. Сретеново, де зустрілись з українською родиною Кошельних, чиї предки-українці прибули з Боснії. В ході зустрічі отримали інформацію про історію переселення та сучасне буття місцевої громади, а також ознайомились з цвинтарем осередку.

5-го березня у Інституті статистики вдалось отримати дані щодо кількості українців у Республіці Македонія. Пізніше запроваджено інтерв'ю з О. Ткаленко, в ході якого він розповів історію переселення своїх предків до Македонії.

6-го березня відбулась зустріч з Єленою Сіляноською, головою Товариства «Чайка», яка надала цікавої інформації про українців у македонсько-російських товариствах. У вечері — прощальна перед від'їздом вечеря і спілкування з І. Сидоренком, О. Бондаренком, Ч. Цветановським та іншими друзями.

Останній візит до Республіки Македонія розпочався прибуттям до Скоп'є 9-го квітня 2007 року.

10-го числа відбулась поїздка до м. Тетово, де за посередництвом Є. Сіляноської вдалось зустрітись з Віолетою Мічевською та Олександром Григорчуком з місцевого Товариства македонсько-російської дружби та співпраці. В ході зустрічі вдалось дізнатись про життя представників Білої міграції у цьому місті, ознайомитись з діяльністю товариства та взяти інтерв'ю у В. Мічевської та О. Григорчука.

11-го квітня зроблено візит до м. Кічево, де за посередництвом Є. Сіляноської відбулася зустріч з Сашею Дукоски, головою місцевого Македонсько-російського товариства. С. Дукоски розповів у інтерв'ю про діяльність названого товариства, а також ознайомив з монастирем Святої Пречистої, у якому залишили свій слід черниці-біженки з Російської імперії.

12-го квітня, за посередництвом Ч. Цветановського, зроблено візит до Македонської Академії Наук і Мистецтва у Скоп'є, де за допомогою Нади Георгієвої отримано матеріали про сучасне наукове співробітництво між Україною та Македонією. Пізніше записано інтерв'ю з І. Сидоренко, у якому він розповів про діяльність Громади ім. Л. Українки.

13-го квітня відбувся візит до м. Охрід. У ході зустрічі з Томе Трайновським вдалось дізнатись про місцеве македонсько-російське товариство. Відбулась зустріч з представником родини Філев - це відомі виробники перлин, таємниця вироблення яких була принесена до Македонії російським емігрантом з Сибіру Іваном Субановичем.

14-го квітня, за допомогою Небойши Цветановського, відбувся візит до озера Дойран, де оглянуто с. Ніколіч, а в с. Сретеново вдалось провести розмову з Анкою Нагірний, онукою українських переселенців з Боснії. У м. Гевгелія відбулась коротка зустріч з Міце Калеевим, нащадком колишніх емігрантів з України.

15-го квітня у інтерв'ю з Ніколою Сидоренком, яке було організоване І. Сидоренком, записано історію переселення цієї родини до Македонії. Пізніше відбулась зустріч та інтерв'ю з Є. Сіляноською, яка розповіла про діяльність Товариства «Чайка».

16-го квітня запроваджено інтерв'ю з Т. Карапетровим, який розповів про діяльність Товариства македонсько-української дружби. Відбулась зустріч з Сашею Івановським - одним з нащадків егейських македонців, колись насильно депортованих греками з Егейської Македонії до СРСР та інших країн, які в останні часи повернулись до Македонської Республіки.

17-го квітня запроваджено прощальні зустрічі зі вже згаданими діячами, чим і завершено останній етап досліджень громади українців Республіки Македонія.

Матеріали, зібрані під час описаних подорожей, доповнені та опрацьовані, поміщено у формі статей та інтерв'ю до цього видання зі сподіванням, що нариси з історії українців Македонії та запропоновані документи зможуть викликати зацікавленість як дослідників історії діаспори, так і пересічних читачів.

На закінчення хочу щиро подякувати усім згаданим вище українцям Республіки Македонія, названим працівникам Посольства України у цій державі, наведеним вище зацікавленим українською справою македонцям та усім іншим, хто надав організаційної допомоги і допоміг у збиранні інформації. За стратегічну допомогу та визначну гостинність хочу також подякувати Дам'яну Цінгарському та родині Гегових.

Олег Євгенович Румянцев

Українська спілка «Козак» з Тернополя - Прієдора, БіГ зберігає культуру і традиції своїх предків

Українське товариство «Козак» на Фестивалі «Калина-2011» у Інджії

Гостем 8-го Фестивалю української культури «Калина» було Українське товариство «Козак» з Тернополя - Прієдора, БіГ. Це Товариство засноване і об’єднує українців з двох місць у Боснії - з Тернополя і Прієдора. 
Голова Українського товариства «Козак» Ольга Караїца розповіла, що основне завдання цього товариства є збереження культури і традиції українського народу.
«Наше місце знане по тому, що вже є 120 років, як сюди прибули українці. Ми вже покоління, яке народилося у Боснії, а наші предки прибули з Тернопільщини, Україна, і саме тому назвали це місце в Боснії Тернопіллям», - розповіла Ольга Караїца. 
Голова «Козака» розповіла, що Товариство налічує чимало членів, багато молоді і дітей, які продовжують зберігати українську культуру і традицію. «Наші діти плекають українську культуру і традицію через українську пісню і танець. Зберігають українські традиції і наші жінки - вишивальниці, які вишили українські народні костюми для наших танцюристів», - продовжила розмову Ольга Караїца і зазначила, що запрошення взяти участь у Фестивалі української культури прийняли з радістю і вважали за честь виступити в програмі Фестивалю, де виступають українські товариства з Сербії і Хорватії.

Голова Українського товариства «Козак» Ольга Караїца

«Ми вперше виступали тут, у Воєводині, на Фестивалі і хотіли б побажати українцям у Воєводині й надалі зберігати і плекати народні традиції і культуру своїх предків». 
Товариство засноване не так давно - 2002 року, з широкою сферою діяльності, яка з кожним роком розширюється. Це Товариство раніше діяло під назвою Канадсько-українська гуманітарна спілка «Веселка». Назва змінена 2010 року і в даний час Товариство носить назву: Українське товариство «Козак».

Метою Товариства є збереження традицій та звичаїв української меншини і презентування української культури в Боснії і Герцеговині та в сусідніх республіках. У Товаристві діє декілька гуртків, а найактивнішим з них є фольклорний ансамбль Товариства, який і виступив на 8-му Фестивалі української культури «Калина» в Сербії.

О. Стецюк
«Рідне Слово», Сербія