Friday, September 30, 2011

Група співаків «Коломийка», Сремська Митровиця 1984 р.



Пропонуємо запис репетиції вокальної групи «Коломийка» зі Сремської Митровиці.  Запис зроблено в 1984 році родиною Душенько, які приїхали з Австралії відвідати старий край.  Члени групи з лівої сторони: Галина Кравець, Марія Ільчишин, Ярослава Басистюк, пок. Марія Сем'янів, пок. Марія Ляхович, пок. Василь Сем'янів, пок. Іван Тарадайка, невідомий, Йосиф Кравець, Ярослав Ільчишин.  Керівник Михайло Ляхович.

Wednesday, September 28, 2011

Вийшла друком книжка О. Румянцева про українців у Македонії

В 2010 році в Києві вишла друком праця д-р Олега Румянцева «Українці у Македонії - статті та інтерв'ю». Це чергова праця автора про українців, які проживають на теренах колишньої Югославії.   Нагадуємо, що в тому самому році вийшла його дисертація «Питання національної ідентичності русинів і українців Югославії».  В 2008 році, теж в Києві, опубліковано його працю «Галичина - Боснія -Воєводина, Українські переселенці з Галичини на території югославських народів в 1890-1990 роках».


Стислу інформацію про працю «Українці у Македонії» подає сам автор у передмові.  Тому подаємо її у цілості.



Передмова
У період навчання у Докторантурі Венеціанського університету Ка' Фоскарі мені вдалось здійснити декілька дослідницьких подорожей до Македонської Республіки. До цієї маленької південно-балканської держави мене привела зацікавленість українцями цього краю. Інформації про місцеву діаспору - про існування якої знають лише спеціально зацікавленні у цьому питанні люди - в мене було надзвичайно мало. Тому дослідження цієї громади розпочалось з перших встановлених з македонськими українцями контактів та продовжилось намаганням якомога більше розширити інформаційну базу. Дослідження були виконані в три етапи, з лютого по квітень 2007 року.
Перша подорож розпочалась на початку лютого. 7-го числа я прибув до Посольства України у Республіці Македонія, де вдалось познайомитись з представниками дипломатичної структури та з головою Громади українців Македонії ім. Л. Українки Іваном Сидоренком, з яким вже існував контакт завдяки Мирославу Гочаку, секретарю Національної Ради Українців Сербії (м. Новий Сад). Цього дня за посередництвом І. Сидоренка відбулись зустрічі з художником українського походження Олександром Ткаленко та з професором Університету «Климент Охридський» Чедо Цветановським. І. Сидоренко зробив широку презентацію Громади та ознайомив з документацією товариства.

  8-го лютого у Посольстві України запроваджено інтерв'ю з секретарем Громади ім. Л. Українки та перекладачем Вірою Чорний-Мешкова, яка розповіла про сучасну українську общину в Македонії. Там само відбулось знайомство з Трипуном Карапетровим, головою Товариства македонсько-української дружби та співпраці. Пізніше, за посередництвом І. Сидоренка, запроваджено зустріч з двома македонськими письменниками Томе Арсовським та Тамарою Арсовською-Гардовою; Т. Арсовський, автор книги базованої на документах біженців Білої міграції, ознайомив з відповідною документацією.

9-го лютого, в день від'їзду, здійснено декілька останніх зустрічей з представниками Посольства та з вже згаданими представниками української общини Македонії.
Друге повернення до столиці Македонської Республіки відбулось 1 березня 2007 року.
2-го числа у осередку Греко-католицької церкви у Скоп'є вдалось отримати контакти для організації візиту до українців на озері Дойран.

3-го березня відбулась зустріч з Консулом України у Республіці Македонія Олександром Бондаренком, який розповів про місцеву українську громаду та надав цінних для дослідження порад.

4-го березня в компанії О. Ткаленка вирушили зі Скоп'є до м. Гевгелія, звідки попрямували до м. Богданці, де нас чекав отець Тома Ангелов, священик місцевої греко-католицької парафії. Разом зі священиком ми поїхали у с. Сретеново, де зустрілись з українською родиною Кошельних, чиї предки-українці прибули з Боснії. В ході зустрічі отримали інформацію про історію переселення та сучасне буття місцевої громади, а також ознайомились з цвинтарем осередку.

5-го березня у Інституті статистики вдалось отримати дані щодо кількості українців у Республіці Македонія. Пізніше запроваджено інтерв'ю з О. Ткаленко, в ході якого він розповів історію переселення своїх предків до Македонії.

6-го березня відбулась зустріч з Єленою Сіляноською, головою Товариства «Чайка», яка надала цікавої інформації про українців у македонсько-російських товариствах. У вечері — прощальна перед від'їздом вечеря і спілкування з І. Сидоренком, О. Бондаренком, Ч. Цветановським та іншими друзями.
Останній візит до Республіки Македонія розпочався прибуттям до Скоп'є 9-го квітня 2007 року.

10-го числа відбулась поїздка до м. Тетово, де за посередництвом Є. Сіляноської вдалось зустрітись з Віолетою Мічевською та Олександром Григорчуком з місцевого Товариства македонсько-російської дружби та співпраці. В ході зустрічі вдалось дізнатись про життя представників Білої міграції у цьому місті, ознайомитись з діяльністю товариства та взяти інтерв'ю у В. Мічевської та О. Григорчука.

11-го квітня зроблено візит до м. Кічево, де за посередництвом Є. Сіляноської відбулася зустріч з Сашею Дукоски, головою місцевого Македонсько-російського товариства. С. Дукоски розповів у інтерв'ю про діяльність названого товариства, а також ознайомив з монастирем Святої Пречистої, у якому залишили свій слід черниці-біженки з Російської імперії.

12-го квітня, за посередництвом Ч. Цветановського, зроблено візит до Македонської Академії Наук і Мистецтва у Скоп'є, де за допомогою Нади Георгієвої отримано матеріали про сучасне наукове співробітництво між Україною та Македонією. Пізніше записано інтерв'ю з І. Сидоренко, у якому він розповів про діяльність Громади ім. Л. Українки.

13-го квітня відбувся візит до м. Охрід. У ході зустрічі з Томе Трайновським вдалось дізнатись про місцеве македонсько-російське товариство. Відбулась зустріч з представником родини Філев - це відомі виробники перлин, таємниця вироблення яких була принесена до Македонії російським емігрантом з Сибіру Іваном Субановичем.

14-го квітня, за допомогою Небойши Цветановського, відбувся візит до озера Дойран, де оглянуто с. Ніколіч, а в с. Сретеново вдалось провести розмову з Анкою Нагірний, онукою українських переселенців з Боснії. У м. Гевгелія відбулась коротка зустріч з Міце Калеевим, нащадком колишніх емігрантів з України.

15-го квітня у інтерв'ю з Ніколою Сидоренком, яке було організоване І. Сидоренком, записано історію переселення цієї родини до Македонії. Пізніше відбулась зустріч та інтерв'ю з Є. Сіляноською, яка розповіла про діяльність Товариства «Чайка».

16-го квітня запроваджено інтерв'ю з Т. Карапетровим, який розповів про діяльність Товариства македонсько-української дружби. Відбулась зустріч з Сашею Івановським - одним з нащадків егейських македонців, колись насильно депортованих греками з Егейської Македонії до СРСР та інших країн, які в останні часи повернулись до Македонської Республіки.

17-го квітня запроваджено прощальні зустрічі зі вже згаданими діячами, чим і завершено останній етап досліджень громади українців Республіки Македонія.
Матеріали, зібрані під час описаних подорожей, доповнені та опрацьовані, поміщено у формі статей та інтерв'ю до цього видання зі сподіванням, що нариси з історії українців Македонії та запропоновані документи зможуть викликати зацікавленість як дослідників історії діаспори, так і пересічних читачів.

На закінчення хочу щиро подякувати усім згаданим вище українцям Республіки Македонія, названим працівникам Посольства України у цій державі, наведеним вище зацікавленим українською справою македонцям та усім іншим, хто надав організаційної допомоги і допоміг у збиранні інформації. За стратегічну допомогу та визначну гостинність хочу також подякувати Дам'яну Цінгарському та родині Гегових.
Олег Євгенович Румянцев

Thursday, September 1, 2011

Українська спілка «Козак» з Тернополя - Прієдора, БіГ зберігає культуру і традиції своїх предків



Українське товариство «Козак» на Фестивалі «Калина-2011» у Інджії


Гостем 8-го Фестивалю української культури «Калина» було Українське товариство «Козак» з Тернополя - Прієдора, БіГ. Це Товариство засноване і об’єднує українців з двох місць у Боснії - з Тернополя і Прієдора. 
Голова Українського товариства «Козак» Ольга Караїца розповіла, що основне завдання цього товариства є збереження культури і традиції українського народу.
«Наше місце знане по тому, що вже є 120 років, як сюди прибули українці. Ми вже покоління, яке народилося у Боснії, а наші предки прибули з Тернопільщини, Україна, і саме тому назвали це місце в Боснії Тернопіллям», - розповіла Ольга Караїца. 
Голова «Козака» розповіла, що Товариство налічує чимало членів, багато молоді і дітей, які продовжують зберігати українську культуру і традицію.
«Наші діти плекають українську культуру і традицію через українську пісню і танець. Зберігають українські традиції і наші жінки - вишивальниці, які вишили українські народні костюми для наших танцюристів», - продовжила розмову Ольга Караїца і зазначила, що запрошення взяти участь у Фестивалі української культури прийняли з радістю і вважали за честь виступити в програмі Фестивалю, де виступають українські товариства з Сербії і Хорватії.



Голова Українського товариства «Козак» Ольга Караїца

«Ми вперше виступали тут, у Воєводині, на Фестивалі і хотіли б побажати українцям у Воєводині й надалі зберігати і плекати народні традиції і культуру своїх предків». 
Товариство засноване не так давно - 2002 року, з широкою сферою діяльності, яка з кожним роком розширюється. Це Товариство раніше діяло під назвою Канадсько-українська гуманітарна спілка «Веселка». Назва змінена 2010 року і в даний час Товариство носить назву: Українське товариство «Козак».
Метою Товариства є збереження традицій та звичаїв української меншини і презентування української культури в Боснії і Герцеговині та в сусідніх республіках. У Товаристві діє декілька гуртків, а найактивнішим з них є фольклорний ансамбль Товариства, який і виступив на 8-му Фестивалі української культури «Калина» в Сербії.
О. Стецюк
«Рідне Слово», Сербія

Sunday, April 3, 2011

Відбулася зустріч з о. Тарасом Барщевським

Під час Великоднього посту до Торонта прибув о. Тарас Барщевський зі Львова.  Отець Тарас є професором на Українському Католицькому Університеті у Львові, де викладає Святе Письмо.

Отець Тарас  відбув великопосні реколєкції в дві парафії в Торонто, а саме у церкві святого отця Миколая, та в церкві Покрови пресвятої Богородиці.  Відтак він відбув до Сполучених Штатів Америки, до парохії св. Володимира і Ольги в Чикаґо, те теж відбув реколєкції.



Отець Тарас Барщевський є сином о. Івана Барщевського, який під сучасну пору обслуговує парафію Славонський Брод у Хорватії.  Отець Тарас народився 1969 р. у Баня Луці, коли його батько був парохом у Дев’ятині.  З 1982 по 1987 р. учився в Папській малій семінарії у Римі, а наступних два роки студіював фільософію на папському Університеті Ґреґоріана.

Відтак він відбув воєнну повинність в ЮНА.  Служів у містах Штіп і Куманово.

З 1990 по 1993 роки студіює теологію на тій же Ґреґоріані і в 1993 році приймає дияконські свячення з рук владики Мирослава Марусина в Римі.

Продовжує студії на Папському Біблійному Інституті до 1998 року.  У міжчасі, в 1994 році, одержує єрейські свячення з рук владики Славомира Мікловша у Крижевцях, Хорватія.

В 1995 році його запросили викладати Святе Письмо на Львівській Богословській Академії, яка згодом перейменувалася на Український Католицький Університет.  Ці завдання він виконує і сьогодні.

Брав участь у роботі над створенням Катехизму Української Греко-Католицької Церкви.

Громада українців, які походять з колишньої Югославії, побажала стрінутися з своїм земляком, і він з приємністю погодився.  Зустріч відбулася  27 березня у приміщеннях Суспільної Служби Українців Канади.  Отець Тарас цікаво говорив про своє покликання, свою роботу і своє життя в Україні, а так само про своє дитинство у Боснії і Хорватії.



На кінець зустрічі голова КОУКЮ Татяна Лепка вручила о. Тарасові пожертву в сумі 500 дол. на потреби Українського Католицького Університету у Львові.

МЛ



Sunday, March 6, 2011

Відійшов у вічність Іван Терлюк (1939 - 2011)


У Новому Саді, 1 березня, після довгої і важкої хвороби, помер Іван Терлюк, довголітний журналіст «Руского слова» і редактор «Додатку на українській мові».

Іван Терлюк народився 3 вересня 1939 р. у селі Поточани, біля  міста Прнявор у Боснії, в якому почав ходити до початкової школи.  У 1947 році батьки, в наслідок державної колонізації, одержали хату у Будісаві біля Нового Саду.  Незабаром перенеслися до Шашинців а після три роки до Латярку біля Сремської Митровиці.   Ґімназію закінчив у Сремській Митровиці, а відтак почав студії на Новосадськім університеті, де студіював російську мову і літературу.

У «Рускому слові» почав працювати у серпні 1966 року, ще коли ця установа знаходилася у Руському Керестурі.

З 1968 року починає співпрацювати з «Українською сторінкою», яка починає появлятися у «Рускому слові» на українській мові.  Після деякого часу ця сторінка переростає у «Додаток на українській мові» і Іван Терлюк стає його редактором.

Додаток виходив до 1991 року, коли Іван Терлюк вийшов на пенсію.

Іван Террлюк залишив глибокий слід в українській журналістиці та в загалі в житті української громади Сербії і цілої колишньої Юґославії.  Любив писати репортажі про звичайних людей, але у той сам час підтиримував і найменші прояви укаїнського життя у Сербії.

Як журналіст Іван Терлюк найбільше писав про життя українців у тодішній Юґославії.  Старався популяризувати і організовувати українське культурне життя на цих теренах.  Коли Україна стала незалежною державою і українське життя у Воєводині дістало новий поштовх, брав активну участь в організовувані українських iнституцій.  На списку 15 засновників Товариства української мови, літератури і культури, його підпис видніє під номером один.  На Засновничих зборах, які відбулися 16 грудня 1989 року у Новому Саді,  Івана Терлюка було обрано першим головою першої української інституції у Воєводині.

Блаженної пам’яті Івана Терлюка було поховано 4 березня 2011 року у Новому Саді.

Вічна Йому Пам’ять.

Saturday, February 12, 2011

Izašla je knjiga Marusje Juriste “Svjatyj Večir – Badnjak u tradiciji Ukrajinaca”


U knjizi gospođe Marusje Jurista s naslovom Svjatyj večir – Badnjak u tradiciji Ukrajinaca, govori se o pripremama i slavljenju Svjat-Večira - Badnjaka, dana uoči Rizdva – Božića. Kako za Ukrajince, tako i za sve druge narode kršćanskog svijeta, Božić – Rizdvo Hrystove, predstavlja jedan od najljepših i najveselijih blagdana.

Svjat-Večir u tradiciji Ukrajinaca u osnovi ima izrazito zemljoradnički karakter, povezan s obiteljskim kultom I uspomenom na pretke. Slavljenički ceremonijal toga dana i večeri, kao i na sam Božić, sadržava magijska djelovanja i raznovrsna gatanja u budućnost, što se povezuje s pradavnim običajima iz pretkršćanskog razdoblja.

Za svetu večeru obavezno se pripremalo 12 posnih jela. Ova večera je posna, ali je izrazito bogata, jer sadrži 12 tradicionalnih jela, pa otud se još naziva i Bahata Kutja. Brojka 12 ima simbolično značenje, etnolozi smatraju da se ona može odnositi na 12 mjeseci u godini ili na 12 Kristovih apostola. Isto tako kod paljenja i održavanje ognja te večeri koristilo se 12 cjepanica koje su sušili posljednjih 12 dana u mjesecu.

Knjiga Marusje Jurista posvećena je Ukrajinkama grkokatoličke župe sv. Ćirila i Metoda u Zagrebu i sveučilišnoj profesorici gospođi Rajisi Ivanivni Trostyns’koj.

Kako autorica navodi u Predgovoru, povod pisanja ove knjige je aktivnost žena Ukrajinki, koje svojim svesrdnim doprinosom održavaju zajedništvo druženja male ukrajinske zajednice pri grkokatoličkoj župi u Zagrebu. Posebno je istaknuto veliko zalaganje nekolicine aktivnih Ukrajinaca da se od 1993. godine služenje sv. liturgije vodi i na ukrajinskom jeziku.

U glavnom tekstu s naslovom „Svjatyj Večir, Svjat-Večir – Badnjak u tradiciji Ukrajinaca“ govori se o značenju ovog blagdana u kontekstu slavljenja Rizdva – Božića. Dan je osvrt o pripremama za slavljenje i svečanost Svjat-Večira, za kojeg se može reći da predstavlja jedan od najljepših događaja u godini.

Pripreme za Badnjak počinju ranije, uređenjem kuća, gospodarskih zgrada i dvorišta, a na sam taj dan kuha se 12 različitih posnih jela, s tim da redoslijed jela i izbor nisu svuda jednaki, ovisno o regiji.

Lijepo je opisan sam ceremonijal svete večere, od unošenja u kuću Diduha – snopa slame i sijena uz izgovaranje prigodnih riječi, iznošenja jela na stol, paljenja svijeće, molitve Oče Naš” i pjesme „Boh predvičnyj“. Zatim početak večere s ritualnim jelom kutjom te ostalim jelima po redu: boršč, holubci, ryba, kvasolja, barabolja, varenyky - pyrohy, kapustjanyky, bobaljky – pampušky, koržyky, uzvar/sušenycja itd.

Po završetku večere ostavljala bi se zdjela s kutjom i žlicom za umrle pretke. Poslije večere u nekim regijama Ukrajine mladi bi započinjali koljaduvaty, pjevati božične pjesme - koljady, koljadky.

Na kraju ovog poglavlja opisana su glavna jela s objašnjenjem njihovoga značenja I simbolike, te tradicija kićenja bora u Ukrajini.

Tekst završava konstatacijom da je symbol ukrajinske kuće u vrijeme božićnih blagdana bio i ostao Diduh – snop slame i sijena ili  sprepleteni ukras od slame, okićen orasima i jabukama sa zvijezdom u sredini.

Drugi dio knjige odnosi se na jela Svjat-Večira s uvodnim obrazloženjem o svakom jelu, te njihovim receptima.

Na kraju je popisana literatura kojom se autorica koristila, ukrajinska i hrvatska, jer kako sama navodi tradicija ukrajinskog Badnjaka jako je slična onoj u Hrvata i ima dodirnih sličnosti kod svih slavenskih naroda. Evo zanimljiv podatak vezan za naziv Badnjaka. Kod Ukrajinaca se osim Svjatyj Večir, Svjat-Večir, Bahata Kutja kaže i Bahatyj Večir, i Vilija, a u Hrvatskoj u primorskim i istarskim mjestima Badnjak nazivaju Vilija Božja. Knjiga Marusje Jurista, Svjatyj Večir – Badnjak u tradiciji Ukrajinaca predstavlja značajan doprinos u očuvanju I prezentaciji jednog važnog segmenta bogate duhovne kulture I tradicije Ukrajinaca. Pisana je na hrvatskom jeziku kako bi bila dostupna svim građanima domovine nam Hrvatske, i šire.

Izdavač knjige je Ukrajinska zajednica Republike Hrvatske i Ukrajinska zajednica Grada Zagreba, uz financijsku potporu Savjeta za nacionalne manjine Republike Hrvatske. Recenzenti knjige su Jesenka Miškiv i Boris Graljuk, a lekturu je izvršila Jesenka Miškiv. Knjiga je tiskana u tiskari Printera d.o.o iz Svete Nedjelje, a o tisku je brigu vodila Larisa Graljuk. Za unos teksta, kompjutorsku obradu, grafički dizajn i izbor ilustracija, zaslužni su Viktor Filima i Ostap Graljuk.

Jesenka Miškiv
«Вісник» української громади в Хорватії, номер 10
Вуковар, грудень, 2010 р.

Monday, January 31, 2011

У Австралії вийшов компакт диск з традиційними піснями українців Боснії

В Австралії, в містах Мельорн, Джілонґ, та в Сіднеї, проживає значне число українців, які походять з колишньої Юґославії.  В 2009 році у Джілонґу ця громада відзначила 120-річчя переселення українців з Галичини до Боснії, а відтак до Австралії.  З цього приводу громада видала і компакт диск під назвою «Пісні Старого Краю».  На диску поміщено 19 пісень у виконанні тріо у складі Софія Сікора, Анна М. Береза і Анна С. Береза.  Усі три співачки походять з села Брезік неподалік м. Прнявор у Боснії а тепер належать до парафії Покрови пресвятої Богородиці в Джілонґ.
Майже усі пісні поміщені на компакт диску належать до традиційного репертуару боснійських українців.  Це переважно пісні, яких з собою принесли переселенці з Галичини, і яких і сьогодні співають боснійські українці.  Тому цей диск має надзвичайну етнографічну вартість.  Він зберігає від забуття частину народної творчості боснійських українців і доносить до нащадків звуки старого краю (Боснії і Галичини), стає документом, який свідчить про спосіб співу, про вимову та інші характеристики української мови боснійських українців.

На компакт диску поміщені такі пісні: «А як я йшов у вечир», «A звідци гора», «Світи місяць нічку»,  «Там на горі нивка», «Як нічка покриє зіроньки сіяють», «Коло млина яворина», «Там за горою», «Ой у вишневому садочку», «Ой чия ж то хата з краю», «Мамина світлиця», «Збирались хлопці в далеку дорогу», «Стоїть гора високая», «Як би я мала крила орлині», «Місяць перекору», «На весні акації зеленіють», «Ой маю я одну квітку», «З гори високої» та «Дороги іншої не треба».

Тріо Софія Сікора, Анна М. Береза і Анна С. Береза

Із всіх згаданих пісень тільки три пісні, а саме «Мамина світлиця», «Збирались хлопці в далеку дорогу» та «Дороги іншої не треба», не належать до традиційного фолкльору боснійських українців.
Компакт диск дуже гарно оформлений і прекрашений форографіями з життя боснійських українців.  Вітаємо українську громаду міста Джілонґ з цим досягненням.

МЛ

Monday, January 24, 2011

Нашу поетесу Надію Ляхович не забувають у Сербії


Нам всім добре відома поетеса, громадська діячка і педагог Надія Ляхович почала писати поезію ще з молодих літ.  Вона народилася 19 лютого 1961 року в Срeмській Митровиці. Початкову школу, середню та вищу педагогічну академію закінчила у Сремській Митровиці. Працювала викладачем української мови в початковій школі ім. Франьо Маринича в Бебрині при Славонському Броді. Поезії публікує від 1979 р. в журналі "Нова думка". У 1990 рoці вийшла її збірка поезій "У мене жіноче серце". Зараз живе тут у Торонті, де займається педагогічною працею.

Але, Надію не забувають і в місці її народження.  Нещодавно газета «Сремске новіне», яка вже п’ятьдесять років виходить у Сремській Митровиці, на цілу сторінку опублікувала вірші Надії Ляхович у перекладі на сербську мову.  Деякі вірші Надія сама писала сербською мовою, а інші переклали Петро Ляхович та літературний редактор газети Неделько Терзич.

МЛ


Sunday, January 16, 2011

Члени КОУКЮ спільно святкували Різдво Христове

Відбулася перша Спільна коляда КОУКЮ

Колядування – це один з найбільш поширених і найбільш улюблених українських звичаїв.  Де б українці не жили, у Різдвяний час вони колядують, віддаючи честь новонародженому Спасителю.

Канадське Об’єднання Українців Колишньої Юґославії вирішило розпочати нову традицію – Спільну коляду.  Мета цієї оказії, щоб дати можливість членам нашої громади побути разом у цей святковий час і поколядувати, так як колись колядували у старому краю.

У неділю 16 січня 2011 р. зійшлися ми у Суспільній Службі Українців Канади в Торонто.  Була і ялинка, був і дідух, та наші традиційні Різдвяні страви: кутя, варенники, голубці, пампушки.  А найважніше, зібралися наші члени і весело і голосно заколядували.

Діти раділи дідухом, який був повний різних солодощів. 

Всіх присутніх привітала голова KОУKЮ Татяна Лепка, а відтак відбулася коротенька програма: Софійка Гуцман заграла три колядки на скрипці а потім Татяна Лепка, Люба Ляхович і Михайло Гуцман віддеклямували декілька віршів на Різдвяну тему.  Супроводжував їх грою на старосвітській бандурі Михайло Ляхович.  На останку Мирослав Чорний повінчував і побажав веселих всім Різдвяних свят.

Коляда направду була веселою і вдалою.  Сподіємося на наступний рік знову зійтися і разом відсвяткувати Різдво Христове і Новий рік.

МЛ