Tuesday, December 28, 2010

Святий Миколай у Торонто

Святий Миколай відвідав наших дітей в Торонто


І цього року святий Миколай не оминув наших дітей з Канадського Об’єднання Українців Колишньої Югославії.  Діти довідалися, що 18 грудня цей улюблений український святий буде роздавати дарунки в приміщеннях Суспільнії Служби Українців Канади і прибули там разом із своїми батьками.  Вони нетерпеливо чекали і в той час голосно співали пісні до св. Миколая, щоб він їх почув і завітав до них.  Так і сталося.  О годині 5:30 його сани зупинилися перед Суспільною Службою і Святий Миколай зайшов з три повних мішки дарунків.

Але перед тим, як почав роздавати дарунки, він попитав у дотей чи вони були добрі, чи вчилися старанно, чи слкухали батьків, чи ходили до церкви.  Коли переконався, що всі діти були чемні, присів собі і послухав як Лідія і Роксана Лепкі деклямують і грають на піяні.  Всі інші діти заспівали пісні «Миколай іде» і «О хто, хто Миколая любить».

Відтак Св. Миколай роздавав дарунки, яких він приготував для 24 дітей, а саме: Олександар, Христина, Мар’яна і Мирослав Причепи, Марко і Лука Павлешин, Марко, Олівія, і Клавдія Зарванські, Лідія і Роксана Лепкі, Ніколас і Маріо Лепкі, Леон і Олівер Литвинчук, Елла і Ліа Гемон, Вероніка і Матео Гарасим, Андрей і Еріка Гарасим, Доменік і Ангелина Михалішин та Ксеня Юзьків.  Хоча деякі діти не були присутними через перестуду, Святий Миколай передав дарунки для них.

Відтак діти випровадили Святого Миколая з піснею.  Він помахав і обіцяв повернутися наступного року.

Потім діти і батьки що довго спілкувалися у веселому настрої – діти при піцці а батьки при каві  і солодкім. 

МЛ 










Monday, December 27, 2010

Dobre vijesti iz Vukovara

Polaganje kamena temeljca za Ukrajinski dom u Vukovaru


Ukrajinska Zajednica Republike Hrvatske, pripadnici ukrajinske nacionalne manjine u RH, a prvenstveno Ukrajinci iz Vukovara, doživjeli su danas svoj veliki dan. Pocetak radova na Ukrajinskom domu u Vukovaru, poklopio se sa boravkom Predsjednika Svjetskog Kongresa Ukrajinaca g. Eugena Colija na našim prostorima, tj. za vrijeme njegovog obilaska pripadniuka ukrajinske nacionalne manjine u Srbiji, Hrvatskoj, Bosni te Sloveniji.
Predsjednik Svetskog Kongresa Ukrajinaca Eugen Colij

Dogadanja je ovoga dana bilo zaista mnogo, a zapocela su u 10,00 sati polaganjem kamena temeljca za Ukrajinski dom u Vukovaru, u ulici Vjeca Europe broj 204. U organizaciji Ukrajinske Zajednice RH i UKPD „Ivan Franko“ iz Vukovara, na ovom dogadanju se okupio veliki broj Ukrajinaca i veliki broj veoma uvaženih uzvanika, predvodenih prije svega Predsjednikom Svjetskog Kongreda Ukrajinaca g. Eugenom Colijem, županom Vukovarsko srijemske županije g. Božom Galicem, gradonacelnikom grada Vukovara g. Željkom Sabo, Veleposlanikom Ukrajine u RH NJ. E. Oleksandrom Levcenkom, te drugim veoma uvaženim gostima.

Nakon sviranja himni Republike Hrvatske i Ukrajine, uvodnu rijec je imao Predsjednik Ukrajinske Zajednice RH g. Ivan Semenjuk. U svom kracem izlaganju upoznao je prisutne o ideji izgradnje Ukrajinskog doma u Vukovaru, koja se rodila nakon izbacivanja UKPD „Ivan Franko“ iz zajednickih prostorija sa SRIU, u kojima su održavali svoja kulturna dogadanja i probe. Izbaceni na ulicu, našli su kao privremeno riješenje jednu napuštenu ukrajinsku kucu, te uz vlasnikov pristanak ovdje nastavili sa radom. U svakom slucaju, bilo je to samo privremeno i ne baš kvalitetno riješenje, te su stoga donijeli odluku o kupnji jedne ruševne kuce, na cijem zemljištu smo danas postavili kamen temeljac za novi ukrajinski dom. U naumu izgradnje svoga doma, naišli su na razumjevanje i pripomoc drugih Ukrajinaca iz RH i inostranstva, prvenstveno iz Australije, kao i Savjeta za nacionalne manjine Vlade RH, a dobili su i usmenu podršku odgovarajucih vlasti iz grada Vukovara i šire, iz ciju su pomoc startali sa potrebnom „papirologijom“ za izgradnju Ukrajinskog doma u Vukovaru. Nakon obavljenih potrebnih predradnji te samog rušenja stare ruševne kuce na ovoj adresi, raspisan je natjecaj za izvodenje radova, te nakon toga i potpisan ugovor sa firmom „Planum – gradenje“ d.o.o. Vukovar, kao najpovoljnijim izvodacem. Predmet ovoga ugovora je izvodenje gradevinskih, obrtnickih i instalaterskih radova u vrijednosti od 739.291, 60 KN, sa predvidenim rokom izvodenja u tri etape (tri godine). Ovo iz razloga nedostatnih financijskih sredstava na raspolaganju za kompletno izvodenje radova. Prva etapa podrazumjeva izgradnju temelja sa plocom do kraja ove godine, druga etapa završava sa krajem 2011. godine sa izgradnjom doma „pod krov“, a treca 2012. godine i podrazumjeva „kljuc u ruke“. Za izvodenje ovih radova, potrebno je osigurati oko 100.000 EUR, na cemu moramo svi zajedno mnogo poraditi u predstojecem periodu.
           
Sljedeci govornik na današnjem postavljanju kamena temeljca bio je, nama vec dokazani obožavatelj Ukrajinaca u Vukovaru, njegov gradonacelnik g. Željko Sabo. Svoje obracanje skupu zapoceo je podsjecanjem na prvi radni dogovor delegacije ukrajinske manjine u njegovoj kancelariji, kada nam je dao moralnu podršku i instrukcije kako da nastavimo sa idejom izgradnje ovog doma, obecavši i daljnju moralnu, a i financijsku podršku.

U nastavku, župan Vukovarsko srijemske županije g. Božo Galic izjavio je da je upravo danas izdao nalog za uplatu djela financijskih sredstava za izgradnju ukrajinskog doma u Vukovaru, te da na tome nece ostati. Stoji nam na raspolaganju u svakom pogledu. Podsjetio nas je ujedno na nedavno povezivanje njegove županije sa Zakarpatskom oblasti (gdje je prisustvovala i delegacija UZ RH), te svojom željom za uspješnom privrednom i kulturnom suradnjom ovih dviju sredina. U svakom slucaju, Ukrajinci su pokazali svim drugim nacionalnim manjinama i udrugama u Županiji kako se treba raditi ako se želi nešto postici.

NJ.E. Oleksandr Levcenko je izrazio svoju srecu i veliku zahvalnost što se danas mogao naci na ovako velikom dogadanju za ukrajinsku nacionalnu manjinu u državi, u kojoj je on Veleposlanik, te dao podršku za nastavak izgradnje ukrajinskog doma U svakom slucaju, Ukrajina nece ostati po strani i samo promatrati kako se gradi Ukrajinski dom u dijaspori.

Predsjednik Savjeta za nacionalne manjine Vlade RH, g. Aleksandar Tolnauer bio je sprijecen prisustvovati današnjem dogadaju u Vukovaru, zato je clanica Savjeta g-da Larisa Uglješic prenijela njegove dobre želje i pozdrave za uspješan nastavak ovoga projekta. Konacno, najveci dio prikupljenih financijskih sredstava došao je do sada iz Savjeta za nacionalne manjine.

U nastavku, Predsjednik Svjetskog Kongresa Ukrajinaca, g. Eugen Colij je izrazio zahvalnost što se našao danas na ovom dogadanju, bitnom za dio Ukrajinske dijaspore svijeta kojoj se on nalazi na celu. Po prvi puta se nalazi na tlu Hrvatske, ali je obecao svoj dolazak i za dvije godine, na dan otvaranja tada vec završenog ukrajinskog doma u Vukovaru, a da ce u tom cilju poduzeti svoj maksimum da se gradevina i završi.

Nakon davanja podrške svih prisutnih uzvanika i gostiju, uslijedilo je figurativno polaganje kamena temeljca, koji su zadatak zajednicki „odradili“ u pocetku Župan, Gradonacelnik, Veleposlanik i Predsjednik SKU, a nakon njih i drugi prisutni gosti, želeci uspješno okoncanje ovoga projekta.

Svecenik grkokatolicke crkve „Krista Kralja“ iz Vukovara potom je blagoslovio Ukrajinski dom, izražavajuci dobre želje i mnogo uspjeha u radu ukrajinske dijaspore u ovome domu. Nakon kratke zdravice i zakuske, delegacija Ukrajinske Zajednice RH je zajedno sa Predsjednikom Svjetskog Kongresa Ukrajinaca g. Eugenom Colijem te izaslanikom Europskog Kongresa Ukrajinaca g. Miroslavom Hocakom obišla Memorijalno groblje žrtava Domovinskog rata, Spomen obilježje na Ovcari, te Križ – spomenik žrtvama sa slobodnu Hrvatsku gdje su zajednicki položili vjence i zapalili svijece, kao znak zahvalnosti svim žrtvama palim u obrani Vukovara.


Za to vrijeme, gradonacelnik grada Vukovara je primio u posjet NJ.E. Oleksandra Levcenka, Veleposlanika Ukrajine u RH, kojem se posjetu naknadno pridružila i delegacija UZ RH i Predsjednik SKU, te dogovorili nastavak zajednicke suradnje i bratimljenje sa jednim gradom iz Ukrajine, a na prijedlog Ukrajinaca iz Hrvatske. Nakon ovog prijema kod gradonacelnika, u hotelu „Lav“ je održan susret Predsjednika SKU i Veleposlanika Ukrajine u RH sa pripadnicima ukrajinske nacionalne manjine, na kojem se razgovaralo o trenutnoj situaciji u Ukrajini, te bitnom povezivanju Ukrajine sa iseljenim Ukrajincima u svijetu, kojih ima gotovo isto kao i u Ukrajini.

Predsjednik Svjetskog Kongresa Ukrajinaca je nastavio svoj put u Bosnu, da bi se dana 18. 11. ove godine vratio u Zagreb, gdje je održao predavanje na katedri za Ukrajinistiku na temu iseljene Ukrajine, te zatim zajedno sa delegacijom UZ RH posjetio Veleposlanstvo Ukrajine u RH i grkokatolicku biskupiju, a dan je okoncan susretom sa Ukrajincima grada Zagreba.

Narednog dana, 19. 11. 2010. g. održani su sastanci Predsjednika SKU zajedno sa delegacijom UZ RH i Veleposlanikom Ukrajine kod gradonacelnika grada Zagreba g. Milana Bandica, kod Predsjednika Sabora g. Luke Bebica te Predsjednika Savjeta za nacionalne manjine Vlade RH g. Aleksandra Tolnauera, gdje je bilo rijeci o bitnim pitanjima za opstojnost ukrajinske nacionalne manjine u ovoj državi.

Ivan Semenjuk

Відзначено ювілеї українців колишньої Юґославії

120-річчя від переселення українців на терени колишньої Югославії і 20 років діяльності Товариства «Просвіта» в Сербії

У Новому Саді, 13 листопада, урочисто відзначено 120-річчя від переселення українців на простори колишньої Югославії і 20 років діяльності Товариства «Просвіта» в Сербії. У відзначенні цих важливих ювілеїв української спільноти Сербії і українців з просторів колишньої Югославії взяли участь представники Світового і Європейського Конґресів Українців, делегації українських спільнот з Угорщини, Румунії, Хорватії, Боснії і Герцеговини, представники крайової влади, Посольства України в Сербії, духовенство, представники української громади Сербії. Урочиста подія відзначена в Угорському культурному центрі, в якому відбулася святкова Академія з нагоди ювілею і культурно-мистецька програма.


Під час святкової Академії

Розпочавши святкову Академію голова Товариства української мови, літератури і культури Мирослав Гочак привітав почесних гостей: заступника голови Влади Воєводини, крайового секретаря секретаріату міжрегіонального співробітництва Бориса Баряктаровича; заступника голови Скупщини АК Воєводини Браніміра Мітровича; Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Сербія Віктора Недопаса; Президента СКУ Євгена Чолія; голову ЄКУ Ярославу Хортяні; заступника голови ЄКУ Славка Бурду, голову Національної ради української національної меншини в Сербії Йосифа Сапуна; радника Міністерства культури і культів Румунії Ярославу Колотило, заступника голови Союзу Українців Румунії Юрія Глебу; заступника голови державного самоврядування українців в Угорщині Юрка Кравченка; голову Союзу національних меншин Сербії Степана Гаврилюка; голову Української громади в Хорватії Івана Семенюка; голову Координації української національної меншини в Хорватії Віктора Филиму; представників македонської, болгарської і грецької національних спільнот; духовенство; представників українських товариств і всіх присутніх на цій урочистій події.

 Під час святкової Академії була виголошена доповідь на тему: «120 років від переселення українців на простори колишньої Югославії» першого голови Товариства «Просвіта» Івана Терлюка, яку зачитав Стефан Сем'янів.

 Про 20-річчя Товариства «Просвіта» в Сербії говорив на вечорі головиаТовариства Мирослав Гочак.


Степан Гаврилюк

Доповідь про українську громаду в Боснії і Герцеговині зачитав голова Союзу національних меншин Сербії Степан Гаврилюк.

Вірші українських поетів Павла Головчука і Євгена Кулеби декламували Василь Дацишин і Филип Проник.

З словами привітання зі значним ювілеєм до присутніх звернувся Борис Баряктарович, заступник голови Влади Воєводини, зазначивши, що у Воєводині живе 26 національних спільнот і це є одним з найбільших потенціалів краю. Влада Воєводини дає значний внесок в збереження ідентитету національних спільнот.



Виступає Борис Баряктарович, заступник голови Влади Воєводини

Заступник голови Скупщини АК Воєводини Бранімір Мітрович, привітавши всіх присутніх від імені Скупщини АК Воєводини з ювілеєм, зазначив, що особливо важливим є збереження всіх тих особливостей, що чинять одну національну спільноту, висловивши впевненість, що українська спільнота залишить значний слід у культурній спадщині національних спільнот Воєводини. «Український і сербський народи багато що пов’язує, а це, передусім, такі поселення як Суботиця, Панчево, Турія, Вршац та інші, які і сьогодні є в Україні», - зазначив Бранімір Мітрович.

Надзвичайний і Повноважний Посол України Віктор Недопас привітав присутніх з ювілеєм, сказавши, що: «Сьогодні сердечні слова вдячності адресую всім тим, хто зміцнює наше українство, докладає всіх зусиль для збереження культури, традиції, рідної мови. Завдяки їм вже п'яте покоління українців на цій землі пам’ятає свою мову, пісню, культуру, пам'ятає Україну».

Голова Української національної ради Йосиф Сапун, привітавши присутніх від імені Національної ради, зробив історичний огляд від часів перших переселень українців по сьогодні і підкреслив: «Сьогодні перед нами стоїть великий обов'язок - призупинити асиміляцію і продовжити збереження національного ідентитету української спільноти в Сербії»


Виступає Голова ЄКУ Ярослава Хортяні привітала присутніх зі святом

Голова ЕКУ Ярослава Хортяні, звернувшись зі словами вітань, сказала: «Дорогі наші українці! Я хочу вас привітати з великим святом, з святом вашої невмирущості, що 120 років ви тут присутні, на землі колишньої Югославії чи сьогоднішньої Сербії. Європейський Конґрес дуже цінує ваш вклад в збереження самобутності українців. Україна має у ваших особах великий скарб і Україна має берегти цей скарб». Ярослава Хортяні з нагоди відзначення важливих ювілеїв вручила голові «Просвіти» Мирославу Гочаку Почесну грамоту за великий внесок у збереження української справи та зародження українського молодіжного руху в Європі. Також вручила пам'ятну медаль від українців Угорщини.


Ярослава Колотило

Від імені української громади Румунії з словами привітань до присутніх звернулися заступник голови Союзу Українців Румунії Юрій Глеба і радник Міністерства культури і культів Румунії Ярослава Колотило, які привітала українську спільноту та Товариство «Просвіта», побажавши «продовжувати просвіщати наших українців, щоб розцвітала наша культура на цих просторах».

Голова Союзу національних меншин Сербії Степан Гаврилюк висловив вдячність організатору - Товариству «Просвіта» - за це прекрасне свято і побажав: «Нехай наші українці і далі підносять славу України і всі ці майна, які принесли на ці простори й збагатили культуру і традицію наших просторів».

Іван Семенюк

Голова Української громади в Хорватії Іван Семенюк підкреслив велику важливість Греко-Католицької Церкви у збереженні національної самобутності українців.

Голова Координації української національної меншини в Хорватії Віктор Филима, привітавши з святом, подякував організатору урочистостей - Товариству «Просвіта», «завдяки якій збереглися більше одного століття і українська мова, і національна ідентичність, і культура». 



Президент СКУ Євген Чолій

Президент Світового Конґресу Українців Євген Чолій: «Від імені Світового Конґресу Українців маю велику честь і нагоду привітати вас з нагоди 120-річчя від переселення українців на простори колишньої Югославії і 20 років діяльності Товариства Просвіта в Сербії. Нинішня Академія є важливим культурно-освітнім заходом як для вас, так і для СКУ, який сьогодні представляє інтереси понад 20-ти мільйонів українців діаспори з 32-х країн світу. Будучи невід'ємною частиною світової української спільноти українці, що проживають на теритирії колишньої Югославії, вже 120 років зберігають та примножують свої національні цінності». Євген Чолій підкреслив, що незважаючи на труднощі, з якими зіткнулися наші попередники, «українці змогли не тільки вижити, а і якнайкраще проявити себе на цих землях і зберегти своє національне лице. За це їм щира подяка».

У своєму виступі Євген Чолій підкреслив важливі чинники у збереженні національної самобутності: «Перш за все хочу відзначити Українську Греко-Католицьку Церкву та її провідну роль у збереженні національної свідомості українців. А також внесок Митрополита Андрея Шептицького, який спричинився до започаткування діяльності цієї Церкви на території Боснії, куди прибули перші переселенці. Вже з перших років Церква змогла стати для них об'єднуючим чинником та в той же час хребтом духовного, освітнього і культурного життя.



 Славко Бурда, Євген Чолій, Мирослав Гочак

Важливою опорою у збереженні мови та культури українців стало Товариство «Просвіта», яке від перших років поселення українців на нових землях сприяло активному розвитку українського культурно-освітнього життя. Завдяки цьому Товариству, що було засноване вже у 1907 р., у місцях проживання українці розпочали свою активну діяльність: організовані українські хати-читальні, хори, самодіяльні гуртки, танцювальні і драматичні колективи, почали різні заходи національного характеру, друкувалися видання та було засновано ощадні каси.

У той же час відзначу, що це все стало можливим завдяки великому патріотизму української громади, яка була основою збереження мови, віри, традиції та культури нашого народу, а також плекала любов до всього українського».

Президент СКУ Євген Чолій зазначив, що йому особливо приємно відзначити позитивні зміни та досягнення в житті української громади, що відбулися за останні двадцять років і висловив признання та подяку всім хто протягом 120-ти років спричинився до розбудови українського громадського життя на території колишньої Югославії, а також до 20-річної діяльності Товариства української мови, літератури і культури «Просвіта» і закликав надалі наполегливо працювати на ниві збереження української самобутності на цих просторах, що особливо важливо сьогодні, у цей тривожний для України час. «Нинішнє відзначення проходить в тривожній для України час, що вимагає більшої згуртованості всього світового українства для протидії різним антиукраїнським акціям.

Закликаю всіх вас і далі вести наполегливу працю спрямовану на збереження в Сербії української ідентичності мови, культури, історії та традиції та разом з тим цікавитися працею Світового Конґресу Українців, поширювати наші інформації, активно реагувати на наші заяви і звернення та спільно працювати для добра нашого народу та нашої материнської землі України».

У культурно-мистецькій програмі українські культурно-мистецькі товариства презентували своє творче надбання.

О. Стецюк
(«Рідне слово», #6, 30 листопада, 2010 р.) 

Світ побачила нова книжка Павла Головчука

Передмову до книжки написав академік Микола Мушинка.  Подаємо її у цілості.

ОБРАЗКИ СТРАЖДАНЬ УКРАЇНЦІВ БОСНІЇ  ТА ХОРВАТІЇ
При згадці про літературу русинів-українців колишньої Югославії' перед очима виринає широко розгалужена літе­ратура русинів (руснаків) Войводини, представлена сотнями книжок. Література українців Боснії і Хорватії - майже неві­дома ... Художня література українців вищезгаданих регіонів щойно зароджується і, на відміну від літератури русинів Вой­водини, має виразний українських характер. Її найвідомішим представником в сучасності є уродженець с. Дев'ятина в Боснії Павло Головчук (1940 року народження). Він — і поет, і прозаїк, і автор драматичних творів, і журналіст, і публіцист, і збирач фольклору. Досі він видав чотири книжки: „Корінням з України" (Бібліотека „Зерна", Львів - Цвікау 2000), „Кольорові сни" („Коло", Дрогобич, 2003), „Тут я почув своє рідне слово" (Мюнхен — Липовляни, 2005) та Стіжки" (Липовляни, 2007). Це, по суті, збірки його творів різних жанрів. Кожна з них має більш-менш автобіографічний характер. Це - типова літе­ратура факту. В останній з них П. Головчук, між іншим, роз­повів про своє дитинство в патріархальній українській сім'ї, власне національне усвідомлення, туристичну подорож в Ук­раїну та налагоджування контактів із закордонними, головним чином, пряшівськими українцями, які переросли у створення потужного каналу переправи „захалявної літератури" („самвидаву") із України на Захід.
До цієї категорії належить і найновіша книга Павла Головчука „Наші долі", яку читач держить в руках. Її не можна читати без хвилювання та зворушення, бо це правдива історія невеличкої групи галицьких українців, які понад сто років тому волею долі опинилися поза межами батьківщини в Боснії' та Славонії. Історія, повна страждань і невинної крові.
   Мабуть жодна національна та етнічна група в колишній Югославії не зазнала стільки горя і страждань, як українці Боснії'. Наприкінці 19 століття перші групи переселенців з Тернопільщини Австро-Угорська влада поселила в лісах без будь-яких ознак цивілізації'. До них приєдналися переселенці з інших регіонів Галичини, зокрема із Лемківщини, частково й Закарпаття, а теж значна кількість галицьких поляків. Коло­ністи в рідному краї продавали скромні хати і невеличкі клаптики поля і поїздами добиралися до вимріяної Боснії', де ставали власниками порівняно невеликих лісових ділянок — царин (до 10 га), що їх влада безкоштовно приділяла ко­лоністам. Згодом купували оброблену землю. Живучи в землянках, переселенці примітивним знаряддям рубали сто­літні дерева, викорчовували їх коріння і разом з галузям спалювали. Таким чином перетворювали ліси у поля, на яких засівали овес, ячмінь, квасолю, кукурудзу та садили картоплю. Ці гірські поля великого врожаю не давали і багатодітним українським сім'ям весь час доводилось жити впроголодь. Та неймовірною працьовитістю колоністи після певного часу будували хати, господарські будови і якось зводили кінці з кінцями. Згодом їх соціальний статус ставав вищим за статус місцевого сербського населення. Найбільші скупчення укра­їнців Боснії' знаходилися в Прняворі, Дервенті, Приєдорі та Баня Луці, незначна кількість у Хорватії, у повіті Славонський Брод та Новска.
Та вже до Першої світової війни виникали конфлікти між українськими та польськими переселенцями, головним чином, на релігійному грунті. В міжвоєнний період настали кон­флікти між українцями — греко-католиками та православними сербами, які намагались їх насильно перевести на православ'я. Наперекір тому українці в багатьох селах будували греко-католицькі церкви, засновували культурно-просвітні товариства, кооперативи, ощадні каси тощо. В 1932-40 роках видавали навіть свою українську газету („Рідне слово") та щорічні ка­лендарі (редактор — о. М. Фірак).
Справжнє пекло для українців настало в часі Другої світової війни, коли частину українських переселенців було залучено в Український легіон, який в рамках Німецької армії' мав во­ювати за самостійну й незалежну Україну. Та Гітлер в рамках Хорватської армії' направив Український легіон на боротьбу з сербськими партизанами-антифашистами. Це викликало не­нависть сербів до всього українського населення Боснії' та Славонії. Партизани часто нападали на садиби українців, з яких хтось був в Українському легіоні і жорстоко мстилися за смерть своїх бійців.
Чимало українських легіонерів та цивільного населення до­бровільно переходило на бік партизанів, що викликало не­нависть до українців з боку хорватських фашистів —усташів та сербських четників. Українці опинилися між двома млинськими каменями. Вбивства, арешти та грабунки українців були на денному порядку. Багато з них покидали свої по­селення і тікали в інші регіони.
У післявоєнний період становище українців колишньої Югославії анітрохи не покращало. Вони і надалі ставали мішеню численних розбійницьких банд. В 50-60 роках ук­раїнські селяни були обтяжені непосильними контингентами та штрафами за їх невиконання. Все це сприяло насильній ко­лективізації', наслідком якої селяни були позбавлені землі, худоби та сільськогосподарського знаряддя. Всі українські ор­ганізації' включно з Українською народною радою в Баня Луці у післявоєнний період були скасовані. Багато з них і надалі залишали свої поселення і тікали до інших регіонів та до про­мисловості. Понад 8000 українців Боснії' після Другої світової війни знайшли притулок в Бачці та Срему.
Як лише життя українських громад в Боснії нормалі­зувалось, наступила для них нова катастрофа — югославські війни в 1991-1995 роках, наслідком яких українці опинились в епіцентрі військових конфліктів. Багато з них загинуло, а чи­мало, спасаючи життя, змушено було покинути свої домівки й емігрувати в інші регіони та за кордон: в Західну Європу, США, Канаду та в Австралію.
   Свою батьківщину змушений був покинути й Павло Головчук. Від 1980 року він працював при українській греко-католицькій церкві в Гамбурзі, а від 1989 р. секретарем Апо­стольської Екзархів для українців католиків у Німеччині і Скандинавії в Мюнхені, а згодом, — головним редактором газети „Християнський голос". Вийшовши на пенсію в 2005 році він поселився в Липовлянах в Хорватії', де активно за лучився до відродження національного життя української гро­мади.
Остання книжка Павла Головчука „Наші долі" це — май­стерний опис багатостраждального життя українців Боснії та Славонії від найдавніших часів до сучасності.
В першій частині автор подав яскраві нариси про два де­сятки українців, які не раз опинялися на грані смерті. Нині з них деякі вже не живуть. З кожним з цих людей П. Головчук, живучи в Югославії, особисто зустрічався, а спогади деяких в часі своєї десятилітньої праці в Радіо Баня Лука (1968-1979) записав на магнітну плівку. Та оприлюднити ці записи тоді не було можливості, бо ця тема в комуністичній Югославії була під суворою забороною. Лише за одне слово „Спаситель" (в розумінні — Ісус Христос) вжите П. Головчуком у радіо­передачі, начальник ледь-ледь не викинув його з роботи.
Сила цих нарисів полягає в їх автентичності. Кожен з них списаний з натури і поданий без найменшого авторського до­мислу. Майже у кожної особи автор наводить не лише місце перебування, але й місце її походження. Переважна більшість з них має своє коріння на Тернопільщині та Лемківщині (автор наводить конкретні села).
Щоб надати нарисам печать правдивості, автор наводить імена не лише позитивних героїв, але і їх катів. Наприклад, 82-річний Теодор Овад розповів авторові про те, як його вуйка Яцка Перепілку серби Мілан Попович і Младен Новакович днями катували, серед холодної зими роздягли догола, „но­жами обрізали всі члени тіла, викололи очі і такого залишили серед лісу" тільки тому, що він не захотів їм „добровільно" віддати свого шкіряного плаща. Багато бандитів за злочини не були покарані, бо своєчасно зорієнтувавшись, під кінець війни вступили в партизани.
    Справжню грозу для мирного населення, зокрема для ук­раїнців, наводив бандит за кличкою „Вукан" — садист, якому ним спричинені страждання невинним людям - справляло на­солоду. Українець Павло у смертельному двобої переміг і мав змогу застрелити його. Та керуючись Божою заповіддю „Не убий!" - дарував розбійникові життя в надії, що той покається. Але бандит і після війни чинив неймовірні звірства, пере«уточись перед органами безпеки в різних криївках. Одну з криївок органами безпеки видала його коханка. Довідавшись про це, „Вукан" в неї відрізав груди і виколов очі. Таких жахливих, але правдивих випадків є в книзі більше.
В другій частині книги автор наводить серію правдивих розповідей на подібні теми, головним чином, про страждання українців у післявоєнний період. І вони побудовані на зу­стрічах автора з конкретними учасниками описуваних подій або їх близькими родичами.
В оповіданні „Короткотривала радість'' П. Головчук розповів про долю Михайла Саґатого, учасника партизанського руху та офіцера югославської армії' після війни, який по довгих роках розлуки відвідав батьків у рідному селі. Приїхав не з по­рожніми руками, а з подарунками для кожного члена сім'ї. Про не довідались троє сербських четників-бандитів і в перший же вечір напали на їхню хату. Михайлові вдалося втекти в ліс, а бандити, наївшись і напившись, пограбували все майно, а на кінець застрелили стареньку матір і її доньку, яка, умираючи, упала на колиску з дитиною братової жінки і ледь не за­душила її. Таку сцену навіть у найстрашнішому горорі не придумаєш. Та вона не є продуктом фантазії, а описом реального факту.
Кілька оповідань автор „списав" з власного життя. В них він дає перевагу веселим пригодам, які є певною противагою трагічним нарисам. Наприклад, в оповіданні „Як я став кос­монавтом" П. Головчук описав пригоду із таборування ук­раїнської молоді в 60-х роках, коли двоє хлопців вночі помилково потрапили у спальню дівчат, викликавши в них неабиякий переляк і переполох. В тому ж оповіданні він дав високу оцінку закарпатському театральному діячеві Юрію Шерегію, який в таборі вів драматичні курси.
   Третю частину книжки становлять ,Листи діда Панаса Бездольного". Панас Бездольний — псевдонім Павла Головчука, яким він звертався до своїх краян на хвилях Радіо Баня Лука рідною українсько-боснійською говіркою. В них він корот­кою, але дуже дотепною формою порушував актуальні на­ціональні, політичні та суспільно-громадські питання. Частину з  них  згодом  було  публіковано  на  сторінках вуковарської„Нової думки" (Хорватія) та в кожній дотеперішній книжці Павла Головчука. Вони не лише розвеселять, але й повчать читача, би не втратили актуальність ні в наш час.
Благословляю нову книжку Павла Головчука на шляху до читача. Хотілось би, щоб з нею познайомились не лише українці колишньої Югославії, але й наші краяни на Рідних Землях та скрізь де живуть люди нашого роду.
Вона заслуговує на те.
6.04.2010
Проф. Микола Мушинкя, д-р філол. наук академік НАН України